Він завжди був для мене мрією. Спочатку - з фотографій і розповідей. Я знала, що він пахне кавою і варить пиво. Я знала, що він зачарований історією і сповнений легенд... Потім ми познайомились. Якось так мимохідь, наче час навмисно спішив нас розлучити. І його знаменитих сторін я не знала особисто і любила його по-своєму...
А вчора він видався мені похмурим. Сірим. Брудним. І аж надто буденним... Ми заїхали до Львова з тієї його сторони, де туристи практично не бувають. Де живе холод, бруд і звичайні люди... Таким він був непривітним. Ще й хмари збирались у зграйки і грозили дощем...
А потім на вокзал - залишили сумки і в центр трамваєм. Гуляти. Знайомитись ближче. То був ранок. Пора кави. І так хотілось спробувати особливої, адже ми у Львові. В думках "Синя пляшка" (я чула про неї багато. ніколи не була), в очах кава, а в голосі - "то де ми питимемо львівську каву?" Напевно хтось прочитав мої думки і підказав відповідь. Або ж просто в очах у мене замість чорної плями була синя пляшка. Переходим дорогу, заходим у дивні ворота, потім у внутрішній дворик і ось вона - синя :-) Заходим у ту темінь і я себе відчуваю першокласником. Нам запалили свічку. Тихенький джаз, кава з вогником, полумрак. Я ніби боюсь доторкнутись до порцелянової ляльки, щоб не розбити бува... Ммм.... Ось яке воно на смак - задоволення :-)
Коли ми вийшли, якраз розплакались хмари. Чи то посварились, чи то просто їм забагато було води. Стоїмо перед дверима і рахуєм каплі. І коли закінчились запаси сліз у хмаринок вишкірилось сонце. І ми пішли... Львів нам уже посміхався. Він любить туристів. Його, мабуть, просто втомили хмаринки зранку.
А далі був обід у ще одному культовому кафе. "Москалики" в сметанці, "перше причастя" і такий серйозний дядько на вході з смачною медовухою. (От цікаво, коли заходить ціла компанія десь з 10 чоловік, він теж всім наливає?). Ще був похід на ратушу, і маленькі "іграшкові" будиночки, і старезний годинник із великим механізмом., і ціла купа сходинок.. Йшла коридорами, тої серйозної будівлі, а очима чомусь підсвідомо шукала там Ореста . Я ж то знаю його з фотографій ;-)
Він був сьогодні не таким як в попередніх візитах. Він всміхався кожним левом і кожним будинком. Він... з його бруківкою, з його голубами, з його жителями. Він справді пахне кавою.
Стать участником
